«Мій прапрадід загинув від голоду. Бабуся каже, що пішов по їжу, але був вже такий знесилений, що на зворотньому шляху впав. Знайомі знайшли його вже мертвим, віднесли додому. Це була зима, і моя прабабуся з її мамою самостійно його ховали», — розповідає пластунка Анастасія Бондаренко про історію своєї родини у страшний час Голодомору, штучного геноциду на українських землях 1932-33 років.

«Як прапрадід загинув, то прапрабабуся Анастасія шукала, де можна ще працювати, за їжу. Знайшлися люди, що мали схованими кілька мішків борошна. За ванну тіста, що тоді замісила прапрабаба, вона отримала одну буханку хліба. Нею і харчувались місяцями, потрошки. Бабуся Анастасія давала маленькі скибочки хліба кожній донці, а бабуся Надя ховала частину. Якось прапрабаба, зморена голодом, зібрала всіх чотирьох доньок сказати, що їсти більше нема чого, вони помирають».

Сьогодні, 23 листопада 2019 р. о 19.32 – хвилина мовчання у пам’ять жертв Голодоморів

Родині Насті чудом вдалось пережити ті події. Прабабуся до кінця життя ховала їжу по куточках, не могла викинути жодного шматочка.

«Але врешті-решт, ця історія про силу людської доброти та гідності. Люди звіріли від голоду, але з усіх сил тримались за рештки здорового глузду, з останніх сил намагалися допомагати одне одному вижити, вижити тілом і не загинути духом. І вони впорались, вижили, дали життя нам, мені. Щоб ми пам’ятали, боролись, прагнули, цінували».

Сьогодні Настя є виховницею куреня ч. 92 ім. Наталени Королеви, а її сестра Аня очолює осередок Пласту в Харкові. Незламність духу їх предків, як і багатьох інших, дозволила їм народитись і жити у вільній Україні, працювати на краще її майбутнє. Сьогодні день, коли потрібно згадати своїх рідних, які пережили ті страшні часи. Закликаємо поставити свічку у вашому вікні сьогодні о 16:00 в пам’ять про всіх, хто не пережив Голодомору, а також розповісти історію своєї родини. Бо наша історія, якою б тяжкою вона не була, — є частиною нас, і вона може зробити нас сильнішими.

Джерело: Пласт – Український Скаутинг

Додатково: