Роман Тичківський: «Кожне завтра починається сьогодні…»

Мабуть немає такого пластуна чи пластунки в Україні, які не знають, що Українська Академія Лідерства – це програма особистісного та суспільного розвитку,основним елементом якої є 10-місячний формаційний курс для випускників середніх шкіл, що базується на основі цінностей та виховання лідерських якостей і навиків. Місією Академії є вплив на глибинні соціальні процеси в українському суспільстві шляхомформування майбутніх лідерів. Академія заснована у 2015 році за підтримки інвестиційного фонду Western NIS Enterprise Fund, діє за підтримки Адміністрації Президента, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, Міністерства освіти і науки України та партнерів на локальному рівні.
Ініціатором створення та керівником Української Академії Лідерства є ст. пл. Роман Тичківський. Разом із ним тут навчають і навчаються чимало пластунів. Пропонуємо вашій увазі розмову з Романом Тичківським.

Наприкінці червня в п’яти містах України – Києві, Львові, Миколаєві, Харкові та Полтаві – пройшли випускні вечори “Української академії лідерства”. Це неформальна освітня програма – аналог Ізраїльської академії лідерства, яка була створена в Ізраїлі з метою формування національної еліти ще в 70-ті роки. Запуск проекту Академії в Україні – приватна ініціатива. У 2015-му році співробітник фонду Western NIS Enterprise Fund Роман Тичківськийна одній з конференцій почув виступ Ереза Ешеля, заступника міністра освіти Ізраїлю по неформальному навчанню, про те, як в його країні виховують лідерів. Після декількох місяців спілкування скайпом з Романом Тичківським, Ерез Ешель підключився до розробки українського освітнього проекту. Ба більше – Ешель став його адвокатом, переконавши правління фонду, що ідея запуску академії не тільки своєчасна, а й під силу Тичківському. У квітні 2015-го українська команда відвідала Ізраїль, і вже в червні того ж року Роман Тичківській оголосив про перший набір студентів.

Хто знає Рому, той знає, який він енерджайзер. Щоб знайти студентів для першого набору, Тичківській роздрукував рейтинг кращих шкіл України – і вирішив відвідати першу десятку. Разом із ним школами колесив ізраїльтянин Ерез Ешель, який розповідав українським учням, навіщо ізраїльські діти вступають до школи лідерства і що це дає їм, в їхній країні. На той момент “Українська академія лідерства” існувала лише у вигляді ідеї. Не було ані приміщення, ані розроблених програм навчання. Тільки зоряний “борд” – Святослав Вакарчук, Борис Гудзяк, Ярослава Джонсон, Андрій Зелінський, Віктор і Валентина Зотови, Олена Кошарна та інші. А ще – група волонтерів: 5 молодих хлопців-друзів Романа і дружина Юлія.

“Нове покоління не з’явитися саме по собі. Ми повинні його виростити“, – переконував на зустрічах головний ідеолог проекту. З цих зустрічей Роман, як правило, виходив не тільки з новими ідеями, а й з новими партнерами, які готові інвестувати свій час та енергію в створення Академії лідерства. Цьогоріч програма випустила вже 250 студентів (перший набір 2015-го складався з 40 учасників).

У 28-річного Романа Тичківського є амбітний план на найближчі десять років: запустити філії Академії лідерства в усіх обласних центрах країни.

“Уяви, 50 тисяч молодих людей, об’єднаних ідеєю лідерства і створення української держави”, – із палаючими очима, захоплено каже Роман.

“Я абсолютно впевнена, що стійкі зміни країни можливі тільки через освіту”, – трохи спокійніше додає дружина Роми Юля Тичківська (також пластунка), екс-віце-президент Київської школи економіки (KSE) та співзасновниця “Bendukidze Free Market Center”, неурядової організації, експерти якої підключені до розробки декількох державних реформ.

Роман Тичківський жартома називає Юлію найефективнішим волонтером УАЛ і його особистим “бек-офісом”. Очевидно, що проект “вирощування” української еліти їхньою родиною сприймається як загальний “челендж”.

ПОКОЛІННЯ, ЯКЕ ПОДОРОСЛІШАЛО МІЖ РЕВОЛЮЦІЯМИ

Коли в 2004-му в Україні почалася Помаранчева революція, Ромі Тичківському було 15 років. Якраз у цей час він навчався в США за програмою FLEX. Після кожного перегляду сюжетів з Майдану, де студенти розповідали, що вони вийшли за свободу волевиявлення і проти фальсифікацій виборів, Рома впадав у відчай. Дійшло до того, що одного разу батьки з американської родини посадили хлопчину навпроти і сказали: “Ми можемо відправити тебе в Україну прямо зараз, але подумай – чи не краще здобути освіту і повернутися в країну, щоб її будувати? Адже роботи вистачить на всіх”.

Зі Штатів Тичківський повернувся в травні 2005-го. За місяць наздогнав програму 11 класу і склав іспити разом із класом. Хоча в Роминого батька були інші плани, син обрав місцем навчання економічний факультет Києво-Могилянської академії. У Могилянці Тичківського добре пам’ятають за студентськими активностями. Наприклад, одна з них: у 2006 році, коли один з “могилянців” важко захворів, Роман Тичківській очолив ініціативну групу, яка організувала кілька музичних концертів, щоб зібрати гроші на операцію. Рома одразу встановив планку: головний концерт повинен бути тільки з топовими групами. Так і вийшло – на підтримку хлопця погодилися виступити групи “Скай” і “Друга ріка”.

У Романа по життю дуже висока планка. Тому після закінчення бакалаврату в Могилянці він вступив до магістратури в Barcelona Graduate School of Economics на спеціальність “Master in the Economics of Science and innovation”.

Чому Іспанія? Це країна, у якій з 1998 року мешкає хресний батько Романа. Він нечасто бував в Україні, а коли приїжджав, це було для хресника справжнім святом. Хресний ніколи не розповідав про те, як насправді живуть українські емігранти. І вже в Іспанії він поділився з Романом, як доводилося роками жити без документів, тіснитися по 10-15 чоловік в кімнаті, в умовах, які є нижчими людської гідності.

Другим сильним враженням після Помаранчевої революції, що вплинуло на Ромину персональну “траєкторію життя”, став день, коли разом з хресним вони побували в місці, де зазвичай збираються українські емігранти – на площі, куди приїжджає “бус”.

“Я побачив людей, які були погано одягнені, деякі навіть були без взуття, вони передавали своїм сім’ям величезні баули. А потім стали в коло, і деякі з них скаржилися, інші навіть плакали, розповідаючи про те, як їх іноді обманюють роботодавці, як їх кидають, недоплачують, не лікують. Але про це ніхто ніколи не дізнається на батьківщині. Я побачив цю біль. І я зрозумів, що я – перше покоління українців, які повинні зробити все, щоб наші люди більше не виїжджали”, – каже Роман. Українські заробітчани, прощаючись з хлопцем, плескали його по плечу: “Давай, синку, на тебе одна надія”. Рома кладе руку на плече, немов це було вчора… Він часто говорить “цінності” і “місія”. Він не соромиться бути пафосним.

“Коли я працював “на барі” під час Євромайдану (готував коктейлі Молотова, – ред.), я бачив, що наші люди готові жертвувати собою заради змін. Але треба вміти не тільки вмирати за цінності. Треба вміти за ними жити”, – каже він.

Революція Гідності розділила життя Юлі та Роми на “до” і “після”, трансформувавши їх кар’єри.

ВІД РЕВОЛЮЦІЇ ДО ЕВОЛЮЦІЇ

“Ми тут зібралися, щоб придумати, як не “злити” Майдан”, – впевненим голосом проголосила Юля Кочерган 1 грудня 2013 року, на той момент віце-президент Київської школи економіки.

У день першого Віче на Майдані в Київській школі економіки зібралися активісти, щоб розробити план, як зробити протест осмисленим (автор цього тексту була присутня на тій першій зустрічі). Серед трьох десятків людей десь у самому кутку залу сидів Роман Тичківський, співробітник холдингу емоцій “Фест”. Він уважно дивився, як його дівчина Юля, з якою вони разом вчилися в Києво-Могилянській академії, розмашисто виводить на фліпчарті #НеЗлийМайдан. Того ж вечора було вирішено читати лекції на Майдані. За декілька днів група молодих людей вже встановлювала сцену біля Головпоштамту з розтяжками “Відкритого університету Майдану”. Спочатку хотіли назвати “Вільним”, але в друкарні допустили друкарську помилку і дали нову назву – “Відкритий”. Ідея полягала в тому, щоб організувати майданчик, на якому б щодня викладачі різних вузів читали лекції про громадянські компетенції студентам, які приходитимуть на Майдан замість пар. Але на подив організаторів, лекції частіше збирали дорослу аудиторію.

“Нашою метою на Майдані було підтримати революцію свідомості. Щоб люди розуміли, як конструктивно домагатися змін, якщо вони вже вийшли заради цього на вулицю”, – згадує Юля.

З грудня по лютий ВУМ організував більше 300 лекцій, а упродовж 2014-2015 років команда проекту організувала три десятки Шкіл свідомого громадянина в різних містах України. Зараз ВУМ активно працює як онлайн-проект, що своєю місією вважає розвиток громадських компетенцій і боротьбу з популізмом. ВУМ для Юлі й Роми став тим проектом, який показав, в якому напрямку необхідно рухатися в постмайданній реальності. Одразу після Євромайдану Юля Тичківська деякий час працювала помічницею міністра економіки Павла Шеремети. А повернувшись до КСЕ, Тичківська почала розробляти програми для перепідготовки міністерських держслужбовців. Разом із Сергієм Марченком та Наталією Яресько вони розробили кілька програм для чиновників держустанов. Також в КСЕ запускалися програми перепідготовки кадрів для національних офісів поліції, щоб сформувати кадровий резерв. А Роман Тичківський після Майдану почав працювати у Western NIS Enterprise Fund, очоливши напрямок освітніх програм, спрямованих на економічний розвиток України. Ця програма також фінансує навчання українських управлінців в провідних світових бізнес-школах, створивши грантові програми Seed Grant. Перша п’ятірка управлінців вирушила на навчання в 2015 році. А вже у 2016-му група складалася з 13 осіб. Згідно із контрактом, усі вони повинні повернутися після навчання на роботу в українські державні або приватні компанії. Але невгамовному Тичківському цього було замало. Він хотів займатися програмами, які можна було б масштабувати.

ЗЕРНЯТКА НОВОЇ КРАЇНИ

Коли взимку 2015 року Роман Тичківський слухав ізраїльтянина Ереза Ешеля, більш за все в лекції його вразило і зачепило саме те, наскільки для Ізраїлю було критичним інституалізувати виховання лідерів. За словами Ереза, один такий випускник Академії, з цінностями лідерства і відповідальністю за країну, своєю поведінкою і ставленням до життя впливає мінімум на сто людей.

“Що таке почуття гідності? Це коли у тебе в країні починається війна чи якась проблема, ти не береш квиток на літак, щоб сховатися там, де безпечніше – а шукаєш можливості для вирішення проблем”, – задумливо пояснює Тичківський.

Сьогодні драйв для Роми – створити умови для молодих людей в критичний момент їхнього життя, коли формуються їх цінності, які вплинуть на подальше життя. В Українській академії лідерства навчання базується на цінностях, які вони бачать як інструменти прийняття щоденних рішень кожною людиною в суспільстві.

“Цінності – це те, що об’єднує українців в боротьбі за кращі “сьогодні” і справжні “завтра”, – підкреслює Тичківський.

В Українській академії лідерства читають філософські трактати Аристотеля, Сократа, Макіавеллі, Руссо, проводять дебати на актуальні політичні теми, часто говорять про цінності і вивчають кейси країн, які переживали трансформацію. А ще школярі мають можливість слухати лекції таких інтелектуалів, як Ярослав Грицак, Валерій Пекар, Ярослава Джонсон, розмовляти зі Святославом Вакарчуком або військовим капеланом Андрієм Зелінським.

“У нас такий принцип: Великі книги – Великі вчителі, Великий досвід – Великі вчителі”, – сяє від щастя Тичківський. Важливий елемент навчання – спільні проекти, причому не тільки інтелектуальні, але й прикладні – наприклад, ремонт приміщення музею Івана Франка. Нам важливо, щоб вони розуміли: будувати країну іноді доведеться фізично. Брати в руки не тільки зброю, але й інструменти. Не тільки захищати, але й творити”, – ось про що керівник Української академії лідерства Рома Тичківський найчастіше говорить зі своїми студентами.

Найбільшим здивуванням особисто для нього було те, наскільки різну культуру представляють діти з різних міст. Щоб “зшивати” країну, в кожній з п’яти філій навчаються діти з різних міст. І за рік місто Полтава для львів’ян стає таким само рідним містом, як і для полтавчан, наприклад, Харків.

За рік навчання в Академії всі студенти і команда двічі їдуть в освітні експедиції за кордон. На початку року відвідують Ізраїль, де знайомляться з історією створення ізраїльської держави. По закінченні року студенти та команда в статусі молодих амбасадорів України практично самостійно реалізують лідерську місію в кількох країнах Європейського Союзу вже з традиційним меседжем – “I AM UKRAINE. I LOVE FREEDOM”.

Після першого випуску-2016 студенти Академії лідерства отримали 10 стипендій в Українському католицькому університеті, шість стали студентами Могилянки, ще двоє поступили у Варшавську школу економіки, а два хлопці відкрили кафе “Трава” з гаслом “Будь Справжнім!” – так звучить одна з цінностей УАЛ.

Чи можна виростити покоління лідерів? У Роми і Юлі Тичківських на це питання є чітка відповідь. Освіта – це технологія передачі сенсу. І якщо правильно побудувати процес, то позитивний результат неминучий. Тичківські взяли на себе відповідальність за організацію процесу.

“Коли ми говоримо зі студентами про те, якою буде Україна-2030 і запитуємо їх, чи готові вони брати відповідальність за країну, 80% студентів кажуть “так”. Але з ними про це до вступу в академію майже ніхто ніколи не говорив”, – каже Роман. Це важливо – дати молоді на етапі становлення відчуття чогось більшого, ніж те, чим ти є.

На питання: “Ким ти відчуваєш себе після навчання в Академії?” – випускник УАЛ відповідає: “Ми діяльні оптимісти, які хочуть змін у своїй країні”.

Роман Тичківський розповідає, що до нього все частіше звертаються батьки зі словами: “Що ви даєте читати дітям? Дайте нам теж”, або “Вам варто відкривати школу для батьків, а то ми не встигаємо за ними”.

Звичка, яка виробляється в Академії, – це 8 годин волонтерства на тиждень, робота на громаду, у якій живеш, і відповідальність за її розвиток. Щоб філії академії запрацювали в усіх обласних центрах, необхідно 18 мільйонів доларів на рік. Але фонд Western NIS Enterprise Fund планує зробити проект сталим, підключаючи до розвитку регіональний бізнес і владу. Так, наприклад, у Полтаві до фінансування академії вже підключилася аграрна компанія “Астарта”.

“Суспільство – це складна система комунікацій. Філії УАЛ стануть такими “точками збірки” нових регіональних лідерів і центрами комунікації”, – широко посміхаючись, каже 28-річний Роман Тичківський. Він частенько “закидає” своїх студентів в 2030 рік. Але, здається, сам звідти не повертається.

Українська Правда