пл.сен. Марта Кузьмович: «Пласт — це мандрівка, яка допоможе у вихованні доброї і солідної людини»
Марта Кузьмович, очільник Головної пластової булави, яка об’єднує світовий пластовий рух, нещодавно відвідала західні реґіони України. Свій візит подруга Марта розпочала з Львівської області. Далі подорож повела її через Тернопіль до Івано-Франківська, звідки родом батько п. Кузьмович. Саме він привів доньку за руку до «Пласту» понад 50 років тому. Щоправда, не в Україні, а у США, куди переїхала їхня родина. Зараз у Сполучених Штатах нараховують близько 3 тис. пластунів, є вони й у Великій Британії, Німеччині, Австралії та Канаді, а нещодавно з’явилися навіть у далекій Кенії.
Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з подругою Мартою, яке підготували журналісти «МІСТ online», тижневика для українців всього світу
Пластові забави
— Ви вперше відвідали Україну як голова Пластової булави?
— За цю каденцію це вже втретє, а в першій каденції я була в Україні шість разів. Тоді їздила туди майже щоквартально.
— Яка мета ваших візитів і чи плануєте ви навідатися до пластунів на Сході та у центральних реґіонах?
— Атож. Туди приїду у липні, коли відвідуватиму літні табори, на які мене запросив вишкіл «Золотої булави», що святкуватиме 50-літній ювілей. Утім, спершу мушу це обговорити з крайовою старшиною. Маю намір тоді відвідати Вінницьку область та інші. Мета моїх візитів пов’язана з угодою, яку в Україні підписали між «Пластом» та Міністерством освіти та науки (МОН). Вона передбачає, що «Пласт» має з’явитись у кожній школі, щоб допомогти у патріотичному вихованні молоді. У цю програму мають увійти декотрі вчителі, аби поширити її в початковій школі. Наша програма направлена на виховання свідомих патріотів України, чим «Пласт» займається упродовж 106 років.
— Чи є «Пласт» на Донбасі, в Криму?
— Там працювали малі осередки, але де вони тепер, не можу сказати.
— Якщо «Пласт» увійде в кожну українську школу, то чи буде готовий він узяти участь у шкільному самоврядуванні?
— Безперечно. «Пласт» проведе вишкіл, насамперед, учителів. Вони організують наші гуртки, будуть створені осередки. Маю сказати, що вихованці «Пласту» в багатьох галузях уже є лідерами. Вони вже входять у міські ради, розбудовують бізнес, різноманітні фонди, а тому кожен знаходить власні шляхи, як допомогти Україні. «Пласт» виховує свідомих громадян, а це найголовніша річ. За останніми підрахунками, в Україні є понад 10 тис. пластунів. Це дуже багато. У моїй першій каденції, їх було 4 тис. Тепер відчуваємо цікавість із боку МОН у розвитку осередків. І це — великий плюс, бо мотивує нас і притягує людей.
— Кількість не завадить якості?
— Справді, тут має бути баланс. Бо бути членом «Пласту» не означає лише записатися туди. Тут обов’язково треба чимось займатися, виконувати певні дії, роботу. Насамперед — співпрацювати з дітьми, залучати їх до різних питань: від екологічних, коли садять дерева, збирають сміття, до допомоги ближнім. Найперше — старшим людям.
— А що означає бути пластуном?
— Бути щирим, помічним, добрим, чесним, вірним Богові й Україні. Для мене це — стиль життя. Бо все, що роблю, а я за фахом фармацевт, організовую так, як має працювати у «Пласті»: злагоджено та цікаво.
— За кордоном умовою членства у «Пласті» є відвідини українських шкіл. А чи має «Пласт» вимоги до своїх членів в Україні?
— Майже всі діти в українських школах можуть належати до «Пласту». Декотрі вчителі вже виховані у «Пласті», тому їм легше буде запровадити у школах нашу програму. Бо її вимога — не лише казати дітям, як робити. Це має бути гра, креативна форма у підході та спілкуванні з дітьми. Пластуном можна стати зі шести років і бути ним до смерті. У нас є чотири рівні: новацький об’єднує дітей 6-11 років, юнацький рівень — 11-18, старшопластунський — 18-35 років, а далі — рівень «сеньйорів».
Повернення в Україну
— В Україні «Пласт» свого часу був заборонений. Що послужило його відродженню?
— Нашим ділом завжди було повернення «Пласту» в Україну. Це сталося 1991 року, коли до Америки приїхали українці, перейняли нашу ідею та повернулися сюди, щоб розвивати організацію. Це їм вдалося. Ми маємо свою славну історію. На початку ХХ ст. пластуни були готові боронити свою країну. Багато з них задля цього увійшли до УГА та УПА. Пластову присягу любити Бога і Україну завше дуже поважно берегли та виконували.
— Свого часу цю присягу складали Степан Бандера, Богдан Гаврилишин, Любомир Гузар. А хто з сучасних видатних людей продовжує традиції «Пласту»?
— Пластунам в Україні зараз дуже допомагає єпископ Борис Ґудзяк, попри те, що сам зараз живе у Франції. Він очолює опікунську раду в Україні, яку раніше скеровував Богдан Гаврилишин. Хто ще? Найперше — Квітка Цісик. Є багато солістів опери, ведучих на телебаченні. Тепер маємо велику підтримку від Церкви. У Франції про «Пласт» розповідають у греко-католицьких храмах, запрошують батьків прийти до організації разом зі своїми дітьми. Тепер і православна церква хоче працювати з «Пластом».
— Ви розповідали, що ваша родина мала нагоду спілкуватися з Шухевичем. Що то була за історія?
— Дідусь мого чоловіка дідо був одним із скаутмайстерів, котрий працював над розвитком «Пласту». Якось він поїхав до Монастириська (тепер Тернопільська область), де перевіряв табір над Дністром. Там на березі зустрів Романа Шухевича. Батьки мого чоловіка також були пластунами-наставниками, і мої діти у США є пластунами.
— А хто такі вихователі, духовні наставники у «Пласті»? Чи достатньо їх в Україні?
— Насамперед, це — волонтери, котрі беруть рій із 6-11-х осіб і працюють із ними щотижня за власною програмою. Вихователями можуть бути юнаки від 18 років, які мають поділитися своїми навиками у «Пласті». Якщо вихователів бракує, то цю порожнечу мають заповнити батьки, котрі були в «Пласті». Тут маємо, справді, проблему. Наприклад, у Львові дуже багато дітей чекають, аби вступити до «Пласту», але вони не можуть цього зробити, бо бракує вихователів. Аби отримати право наставника, необхідно стати дійсним членом Крайового вишколу, а потім перейти в особливий вишкіл для певних вікових груп «Пласту».
— Чи є інші проблеми в організації?
— Є ще проблема з приміщеннями для «Пласту» та фінансові питання. Їх вирішують у кожній країні по-своєму. У США «Пласт» не має державної підтримки і мусить вирішувати питання коштів самотужки. У Канаді й Австралії «Пласт» може отримати певні гранти. В Україні ми отримуємо підтримку від МОН та очікуємо фінансову допомогу для реалізації програми. Питання приміщення мала б вирішити місцева влада. Під час свого візиту я зрозуміла, що на місцевому рівні з нами готові співпрацювати. Вони розуміють, що Україні потрібний «Пласт», аби об’єднатися з усім світом. Натомість відчуваємо, що нам бракує рук. Постало питання канцелярії, бюджету, де мають працювати люди на зарплату, а не волонтери. А це — питання коштів. Бо МОН дає кошти на програму для дітей, а не для працівників. В інших країнах такі працівники трудяться за членські внески. Зараз наставники, призначені на курінні табори, шукають місця для літніх таборів. Літні табори переважно організовують просто неба, в наметах, на природі.
Поради пластунки «доброї гадки»
— «Пласт» понад 100 років живе без алкоголю та тютюну. Чи з’явились нові обмеження?
— Є питання щодо толерантності до інших релігій, спільноти ЛГБТ і щодо дітей, котрі мають фізичні вади. Ці проблеми зараз — у полі нашого обговорення. Кожна країна має свої пропозиції, але одностайні у тому, що «Пласт» має бути відкритим для всіх дітей. Кожна країна має виробити свою політику щодо цих питань.
— Важко очолювати світову організацію «Пласту»?
— Інколи. З’являються непорозуміння, коли щось пишеш у мережі. Бо коли ти пишеш — одне, а інший може прочитати це «не тим тоном». Тому часто обираю спілкування віч-на-віч. Ми справді відчуваємо брак комунікації. Втім, намагаюся знаходити в усьому позитивні речі і бути пластункою «доброї гадки».
— Як це?
— Це означає приймати все з гумором, бути веселою, багато усміхатися та жартувати, навіть у важких моментах.
— Під час своїх приїздів ви зустрічалися з українським міністром освіти і науки?
— Ні. Лише координую працю між пластунами в усіх країнах. Утім, я не відповідаю за розвиток організації в окремій країні.
— Якби ви таки мали нагоду спілкуватися з міністром Гриневич, що б порадили для розвитку «Пласту» в українських школах?
— Перш за все я б подякувала за підтримку. Друге, просила б не припиняти допомогу. Якщо є такі вишколи чи програми, ми радо б увійшли до ради таких методичних об’єднань, які ці програми розробляють. Такою була б моя пропозиція.
— А що б ви порадили українським батькам, котрі зацікавилися «Пластом»?
— Я б сказала їм, що це — дороговказ життя, мандрівка, що допоможе у вихованні доброї та солідної людини. Які навички дитина отримає? Це процес самовиховання. Дитина вчитиметься як на власних успіхах, так і на невдачах. Усі помилки вчимо дітей аналізувати. На цьому будується наша програма. Прагнемо вміти прийняти невдачі та пробувати зробити краще навіть те, що вдалося зробити просто добре. Вчимося долати висоти та досягати більшого.
Розмовляла Ірина Дружук, Укрінформ