Пластун Сашко Лінчевський – основоположник тактичної медицини в Україні
Сашко Лінчевський один із тих, які прийшли в Пласт у дорослому віці. Побачив пластунів на Андріївському узвозі, підійшов і розпитав…. Відтак 30 червня 2000 року 25-літнійм юнаком вступив до Пласту. У жовтні того ж року пройшов Вишкіл попередньої пластової підготовки у Житомирі, а далі вишкіл виховників юнацтва число 60 в м. Києві (20-22.12.2002). Кілька років, у 2001-2003 роках, відповідав за залучення волонтерів до Пласту в столиці. Був і бунчужним на київському Святі весни 2002 року. А в революційний 2004 рік – головою Київського Пласту.
Ще навчаючись на лікаря в Національному медичному університеті ім. О.Богомольця в Києві Сашко був одним з кращих студентів-медиків. Навіть отримав пам’ятний наручний годинник від тогочасного міського голови Києва Олександра Омельченка. Ще до вступу в Пласт вже працював лікарем-хірургом у відділені політравм в елітній київській міській клінічній лікарні № 17.
В Пласті вступив до куреня «Орден залізної остроги». На перший погляд його нічого не поєднувало із спеціалізацією куреня – військовим пластуванням. Однак він вже тоді сумлінно підійшов до справи і розвивав у своїх професійних компетентностях також й концепції та навики військової медицини. Ще задовго до війни Сашко консультував елітний контртерористичний спецпідрозділ СБУ «Альфа».
Був надзвичайно сумлінний і серйозний (навіть написав статтю до пластового вісника з аргументацією чому пластуни відмовляються від алкогольних напоїв), а при цьому життєрадісним та веселим. Якось друзі–пластуни з куреня запитали його, дитину київської професорської родини: «А нащо тобі такому супер-пупер модному лікарю оце все пластування. Не шкода вільного часу, адже ти його можеш використовувати зовсім по іншому?». Відповідь була цілком в стилі «Меніможна»: «Колись, коли прийдемо до влади, то потрібен буде і міністр охорони здоров’я…».
У 2003 році, після ЮМПЗ з нагоди 90-ліття Пласту, лікарі-пластуни обрали Сашка головою Медичної служби Пласту. Це було визнання виключного авторитету, бо і пластове псевдо у нього – «Меніможна». Хоч може і не всі погоджувались з його тезою що на пластових таборах не потрібні лікарі, бо кожен пластун має вміти надавати долікарську допомогу. Він не лише популяризував цю свою тезу, але і активно навчав пластунів. Сотні пластунів пройшли його вишколи з першої долікарської допомогти – в глухих Карпатах на «Говерлі» і в болотах табору «Легіон», на міжкрайовому вишкільному таборі «Життя в Пласті» (на Соколі), на окружних і станичних вишколах по всій Україні.
Сашко затятий мандрівник. Сам ходив у гори з пластунами у складні мандрівки в період міжсезоння, а теж водив групи на змагання «Стежками героїв». Режим був жорсткий в команді (важливо було забезпечити легкість наплічників), але всі його любили і люблять))) Бо мало хто навіть серед пластунів вільно може спілкуватись англійською та французькою, грати однаково чудово на фортепіано і скрипці. Ну а його виконання пластових пісень під гітару біля ватри – це кожного разу безмежне море позитивних емоцій. Знайдіть в інтернеті пісні пластового гурту «Журборіз» – це Олександр Лінчевський та його пластовий приятель Володимир Скоробський-«Журба».
Паралельно з пластуванням, Сашко посилено працював над своїми професійними медичними компетентностями. Якось тренувався на м’ячі робити операцію без розтинання шкіри. Кожного року виїздив на різні конференції в Європу, де збирались лікарі-професіонали його спеціалізації. Загалом пройшов 18 курсів навчання в Італії, Франції, Австрії, Туреччині, Німеччині, Великій Британії та Швейцарії. А також клінічне стажування у Франції. А якось, на хрестини Любчика Юрчишина, прийшов надзвичайно задоволеним – виявилось, що того ж дня він отримав диплом кандидата медичних наук (аналог західного ступеня «доктор медицини»). Є членом Європейської спілки торакальних хірургів (ESTS) та Європейської спілки хірургів травми та невідкладної хірургії (ESTES) .
Сашко один з небагатьох пластунів нагороджений Бронзовими хрестом «За геройський чин» за всі понад сто років діяльності Пласту. Це найстаршіе пластове відзначення, запроваджене у 1920-х роках змогли отримати лиш ті одниці пластунів, які особисто врятували життя іншим людям. Взагалі в світовому скаутингу це вважається найвизначнішим відзначенням – за врятування життя.
Мало хто знає, що це своє відзначення Сашко отримав за врятування життя активістам майдану протягом грудня 2013 – лютого 2014 року як хірург 17 лікарні міста Києва. Як організатор на добровільних засадах системи заходів в лікарні щодо залучення волонтерів і взаємодії із ними (у результаті всі постраждалі, які потрапляли у лікарню отримували вчасно необхідну кваліфіковану медичну допомогу, а досвід залучення і взаємодії з волонтерами у такій ситуації був високого оцінений міжнародними експертами-лікарями).
18-20 лютого, ризикуючи втратити роботу, зазнати переслідувань з боку режиму Януковича, Сашко прооперував неодного тяжкого пораненого, зокрема надавав допомогу сотнику 15 сотні самооборони майдану пластуну Андрію Жупнику, який втратив руку 18 лютого. З початком АТО Сашко активно взявся поширювати методи тактичної медицини – від публікацій на «Українській правді» до співорганізації Першого Мобільного Добровольчого Шпиталю, міжнародного проекту «Захист патріотів» і регулярних добровільних відряджень на фронт і у елітні військові частини щодо начавчання навикам тактичної медицини українських воїнів, що у результаті врятувало життя десяткам і сотням пораненим бійцям на фронті.
Волинський пластун Віктор-Микола Гаврилюк згадує нестандартний підхід в навчанні, який практикує Лінчевський: «…на одній конференції з так.меду, я Василь Струк, по проханню Сашка швиденько зробили лук і пращу з підручних матеріалів. Навіщо на тій конференції лук і праща? Та для того щоб показати рівень нашої тактичної медицини… йому з захватом аплодували, бо все було досить доступно і показувало реальний хоч і неприємний стан справ».
Саме Сашка можна вважати батьком «тактичної медицини» в Україні. За впровадження тактичної медицини в Україні Сашко ще в грудні 2014 отримав з рук керівника СБУ відомчу нагороду (особисту зброю), а в жовтні 2015 року Пластовий бронзовий хрест «За геройський чин». У червні 2016 Президент України особисто йому вручив державний Орден «За мужність».
У 2016 році Сашко став заступником міністра охорони здоров’я України. Змінює обов’язковий склад автомобільної аптечки, який залишався незмінним 20 років (в Україні щодня відбувається в середньому 554 автоаварій і смертність вища, ніж в ЄС). Запроваджено лиш мінімальні засоби, які можуть врятувати життя, а при цьому заборонено доповнювати аптечки іншими засобами – цілком пластовий підхід, як колись для пластових мандрівок.
Сашко реформує також систему освіти лікарів акцентуючи на доказовій медицині, відкидаючи застарілі паперові форми роботи. Для цього підвищується прохідний бал для вступників у медичні університети. Затверджено нові навчальні програми для підготовки екстернних медичних реагувальників, запроваджено навчання домедичної допомоги для інстуркторів патрульних полцейських, введено нові інстуркторські спеціальності для навчання: догоспітальної допомоги і перщшої допомоги. Зусиллями Сашка українські лікарі тепер можуть використовувати у своїй роботі міжнародні клінічні протоколи і відповідно надавати допомогу за світовими стандартами.
При цьому Сашко й надалі продовжує реформувати військову медицину. Змінено військові аптечки, які тепер комплектуються за стандартами НАТО. Міністертво охорони здоров’я спільно з Міністерством оборони запустили новий підхід у медичному забезпеченні Збройних сил України на рівні до госпіталів включно. У кожному медичному пункті чи військовій частині буде тепер однакове обладнання та ліки, яким можна буде надати якісну медичну допомогу.