Ярина Ференцевич 20 серпня 2013 року в обов’язки нового прес-аташе посольства США в Україні вступає вихованка Пласту, пластунка сеніорка Ярина Ференцевич з куреня «Ті, що греблі рвуть». Вірлиця, яка із 6 років і дотепер активно пластує, зокрема в якості новацької та юнацької виховниці, референта виховників станиці Нью-Йорк, коменданта табору «Школа булавних». Пропонуємо Вашій увазі десять питань і відповідей з подругою Яриною, записані 12 липня цього року у Вашингтоні делегатами КУПО від України.

Коли і як Ви потрапили до Пласту?

Мене батьки записали до Пласту коли мені було 6 років, це було у 1978 році. Я належала до 8-го гнізда «Лісові квіти» станиці Нью-Йорк, мій рій називався «Сині дзвіночки». А в юнацтві я вступила в 18-ий курінь ім. Олени Пчілки, але через те що було замало дівчат ми увійшли до іншого куреня і мій гурток називався «Блискавки». Нас було дванадцятеро.

Ярина Ференцевич у новацтвіУ старшому пластунстві виконували функції виховниці?

Так я з 16-ти років була виховницею. У мене був рій новачок, пізніше два гуртки юначок. Останньо була подругою славного гуртка «Леопарди», вихованки якого тепер вже усі професійні, дехто вже одружені. Була так само в Нью-Йорку зв’язковою, референтом виховників. Ми збирали виховників, щоб впевнитись, що усі мають відповідний рівень. У нас був такий переломний період, коли виховниками дуже часто були студенти і треба було координувати:хто може прийти на сходини, хто підготував план; чи просто було не достатньо виховників і треба було усіх організувати.

Чи не важко було – виховницька праця, багато різних обов’язків і навчання в університеті… Як Вам це все вдавалось?

Ну, вдавалось… Мої приятельки в Університеті сміялись, що я студентка тільки з понеділка до п’ятниці, бо в п’ятницю у вечорі я сідала на потяг і їхала до міста, де у нас були пластові сходини. В суботу я вчила в школі українознавство, а потім рій новачок, чи займалась виховними справами на станиці. Ще я належала до Студії Мистецького Слова Лідії Крушельницької, тому ми часто мали репетиції в суботу чи в неділю. Ну і в неділю, звісно, до церкви і в церковному хорі. Було важко, але вдавалося.

Які вмілості Вам були цікаві, або які точки проби були найцікавіші в Пласті?

Я дуже чітко пам’ятаю, що першою вмілістю в новацтві, яку ми здавали це була вмілість «Добродушок». І це дуже імпонувало мені, бо я далі стараюся щодня зробити пластове добре діло. Це від 6 років, коли ми почали тою першою вмілістю. Що стосується юнацьких вмілостей то, мені подобалось “Мандрівництво” і я здала “Два пера” (не “Три” – до них не дійшла). Мандрівництво мені дуже подобалось, потім на “Школі булавних” проводила інструктажі з мандрівництва і картографії.

Яка пластова мандрівка запам’яталась найбільше?

Така справжня мандрівка, бо тут на східному узбережжі США то не гори – горбки. Мені дуже сподобалось і найбільше запам’яталось, як у 1995 році поїхала виховницею на Крайовий табір в Канаді в Скелястих горах. І ми там два тижні тільки лазили по горах. Це було феноменально, бо я ще ніколи не мандрувала в горах таких високих і таких краєвидів не виділа, і не мала такого відчуття, що я чогось досягла. Коли ми видерлися на льодовик “Боу”, то була поважна робота, але дуже приємна.

Із таборів Ви згадували “Школу булавних”, які там мали функції?

У 1998 році була коменданткою “Школи булавних”. Раніше була інструктором, якщо була можливість. В 1991 році я сама відбула “Школу булавних”. Це був чудовий табір, то був перший рік коли до нас долучились пластуни з України і Аргентини, з якими я ще по цей день товаришую.

Ярина Ференцевич та Ліда Ґной

Ярина Ференцевич та Ліда Ґной

Які ще пластові табори стали визначальними у формуванні Вашого характеру?

З юнацтва я особливо пам’ятаю “Золоту булаву”. Коли ми були учасниками ЮПМЗ 1987 року, то вперше зустрілись з канадійськими пластунами, які розказали нам, що таке “Золота булава”. В нас, в Амереці, ніхто про це не знав. І ми організували малу групу і поїхали на наступне літо з Нью-Йорку до Монреалю на “Золоту булаву”. Це був перший табір, де ми як молоді, нам було по 15 років, вперше відчули ту самовпевненість, яку Пласт в людині виховує. Перший раз люди, наші друзі і подруги, вимагали щось від нас і були впевнені, що ми зможемо це зробити. Це нам, п’ятнадцятирічним дітям допомогло добитись до більшого сенсу самовартості і самопевності. Я б сказала, що від того часу ми повністю увійшли в пластування, ми повністю зрозуміли, що таке “Велика гра”, яку ми роль можемо мати у цій “Великій грі” і які є різні можливості і цікаві переживання в пластуванні.

Хто з тих, що пластували ще в Україні, мав вплив на Ваше становлення?

Найбільший вплив на формування мого характеру мав мій тато, який був в підпільному Пласті ще в Україні. Тато ціле життя працював для громади, ціле життя він був пластуном. Він організував лещатарський табір «Бурлак» в Америці. Він завжди жив за Пластовим Законом і для нього важливо було бути корисним, і він був дуже корисна людина. І я стараюся щодня бути корисною другим, так само як тато.

Подруга Олька Кузьмович, яка довгими роками була станичною в Нью-Йорку. Ми з нею мали дуже багато спільних справ, вона часто приїжджала і розповідала, як було в підпільному Пласті. Ну і моя мама, яка була також в Пласті. Начальний Пластун Юрій Старосольський. У нас було дуже багато пластунів, що виростали ще в Пласті в Україні і той Пластовий дух перевезли в Америку.

Як так склалось, що Ви в якості дипломата повернулись в Україну?

Університет Джорджтаун славний з того, що дуже багато його випускників пішли в Дипломатичну службу. Я не мала наміру цього робити, але мене намовили друзі піти і скласти іспит. У 2000 році я вступила на дипломатичну службу. Перші дві роботи, що ми маємо в Державному департаменті нам подаються управлінням, ми не маємо великого вибору. І коли вони дізнались, що я розмовляю українською мовою і що я маю знання з економіки, вони мене попросили поїхати в Київ. Я, очевидно, погодилась. Два роки, з 2000 до 2002, працювала в посольстві в Києві по економічних питаннях. Після того працювала добровольцем в Іраку. Згодом повернулась до Вашингтону в центр підтримки, у якому цілодобово працюють представники Державного департаменту, щоб допомагати посольствам. Далі я поїхала в Афганістан і після того в Лондон. Тепер знову збираюсь їхати в Київ.

Діянна Юрчук, Ярина Ференцевич, та мама Ярини Ференцевич Христина Ференцевич

Діянна Юрчук, Ярина Ференцевич, та мама Ярини Ференцевич Христина Ференцевич

З ким із вихованців Пласту зустрічаєтесь в дипломатичній службі?

Одразу згадую два імені: Юлії Балард і Тані Хом’як, які є вихованцями Пласту. Ну і так само, що дуже цікаво, зустрічаються вихованці Пласту в других посольствах, що працюють на Американський уряд в інших установах. Одна моя юначка працювала в Американському агентстві розвитку в Іраку. Ще один юнак у війську американському і з ним я зустрічалася в Афганістані. Так що ми усюди бачимося.

Які б побажання Ви могли б зробити для пластунів в Україні?

Я хочу побажати українським пластунам багато цікавих пригод, успіхів в професійному житті, в пластовім життю. І пам’ятайте, що ви маєте пластову родину в цілому світі, а з цим і друзів по цілому світі. Це найкраще для нових, майбутніх пригод.

Довідка:

Ярина Ференецевич народилась в Нью-Йорку у 1972 році, в пластовій сім’ї Юрія Ференцевича (покійний) і Христини з роду Волицьких. Навчалась в університеті Ратгерс в Нью-Джерсі, де вивчала політичні науки і журналістику. Перша магістратура – policy planning (містоуправління), друга – в університеті Джорджтаун у Вашингтоні – дипломатичні науки.

Над інтерв’ю працювали:

пл.сен. Юрко Юзич, ОЗО
ст.пл.скоб Назар Зелінка, ОЗО
ст.пл.прих Антон Голобородько