Arhat_1_portret

Олександр Аргат може зі знанням розказувати про українську армію, адже як журналіст 5го каналу вже давно працює у військовій темі. Крім того Сашко засновник Українського Мілітарного Порталу, який за час існування заслужив значного авторитету. Про проблеми війська і свій шлях до журналістики розказав пластун Сашко Аргат. 

Сашко, ти пластував у Кіровограді, розкажи як прийшов до Пласту?

Ну спершу не в Кіровограді, а в Світловодську. Батько запропонував. Прийшов і питає «Хочеш в Пласт?» Я кажу, звісно ж! Про Пласт я знав із журналу «Соняшник». Був такий у 90-их патріотичний журнал для дітей. При чому батько так подав, мовляв, «звільнилося місце в Пласті». Так престижніше ще це сприймалося. Вів «Пласт» кум його знайомого. Був він на базі радіогуртка, що діяв ще з часів СРСР і який займався по суті пластовими речима (мандрівки, табори). Прийшов я до Пласту в 13 років. Давно хотів приєднатися до якоїсь такої організованої патріотичної спільноти.

Перш ніж потрапити до Ордену Залізної Остроги пройшов довгу історію еволюції ставлення до куреня Мене так виховували в юнацтві, що всілякі спроби перетворити Пласт на парамілітарну організацію сприймалися як «провокація». Тому з підозрою ставився до озонів. Але знайомство з моїм поручником Юзичем все перевернуло. Побачив, що в курені шалена концентрація людей поміж якими хочеться

DSC00428бути. Рішення ухвалив у 2005 році під час змагань «Стежками героїв». За літо довиконав вимоги і восени вже поїхав на Конвент (Раду куреня,-прим.).

А який спогад з життя в Пласті тобі найбільше запам’ятався?

Перше, що згадується це те як я їхав на КВТ, але здається я вже в якомусь інтерв’ю це переповідав (сміється)…Взагалі я все, що відбувалося під час мого пластування сприймав як якесь священнодійство. Все довкола завжди видавалося наповненим знаками, а всі зустрічі невипадковими. Довкола було купа «ворогів», а ми намагалися дуже ретельно відбирати людей, може тому в Кіровограді нас було так мало. (сміється) Щось отак яскраве одразу і не пригадується…Зате можу сказати, як ми «побороли» конкуруючу організацію в Кіровограді «Спадщину». Просто познайомили їхнього голову з нашою станичною і вони одружилися. Тепер це мої куми.

Коли почав займатись журналістикою?

У 2006 році з нуля. Ну тобто, в студентські часи ми видавали у Кіровограді молодіжну газету «Стріха», я постійно щось писав у «Пластовий шлях», але то була не журналістика, зараз вже розумію. Щось мені стукнуло в голову відправити резюме на 5 канал. Пройшов кілька співбесід, потім були три місяці муки – випробувальний термін, коли вчився професії. Брав на роботу мене тоді ще Роман Скрипін, чогось йому тоді здалося, що у людини без досвіду але з мотивацією є перспектива в професії.

1371794_10200412048399450_534732701_n

А які моменти з роботи на 5-ому каналі, найбільше запам‘ятались?

Ну якщо не брати до уваги Майдан, то це звісно якісь поїздки закордон, на інші континенти. Їздив двічі зустрічати наших моряків із полону з суден Фаіна та Аріана. Завдяки цьому побував у таких екзотичних країнах як Кенія та Оман. Ну і взагалі був «причетним» присутністю при більшості ключових подій, якими жила країна останні 8 років. Чи то якісь катаклізми чи аварії, чи політичні перепетії, чи навпаки щось приємне, як то ЄВРО-2012…

OAE_-591

 

Ти разом з колегами з 5го каналу та інших ЗМІ одні з перших вийшли на Майдан Незалежності протестуючи проти розвороту курсу держави від євроінтергації. Чому, на твою думку, саме журналісти стали рушієм змін в країні?

Ну бо журналісти найбільше були втягнуті ментально в ці процеси. Перед тим ми прожили кілька місяців у постійній муці «Підпишемо-не підпишемо угоду». Ми всі просто чітко розуміли, що це реально ключовий момент епохи в історії України. Розуміли, які будуть наслідки, якщо не підпишемо. Бачили картину білорусизації України. І тому просто не могли не вийти. Ну і може просто те, що ми між собою добре комунікуємо. І тому так вийшло того дня. Хтось просто побачив у фейсбуці, що його знайомий з іншого канала вже на Майдані, хтось як 1+1 чи канал 24 одразу прийшли цілими редакціями з почуття солідарності. Просто журналісти першими відчули – «зараз або ніколи». А там вже закрутилося.

Розкажи про сам ЄвроМайдан. Ти багато часу там провів у роботі на ньому. Що викарбувалось у пам’яті з тих подій?

IMG_20140315_125416

Так вийшло, що я не пропустив жодної майже ключової події. Тобто крім початку 21 листопада, був 1 грудня на Банковій і тікав дворами від Беркута; в ніч з 10 на 11 грудня теж працював, коли намагалися розігнати; концерт Океану Ельзи; 29-го був під Межигір’ям з Автомайданом; спостерігав коридор ганьби для Беркута під Святошинським райвідділом 11 січня; провів ніч з 19 на 20 січня на Грушевського, а потім був 22 січня, коли Беркут пішов в атаку; спостерігав як розгорталися події 18 лютого; був на першій екскурсії людей в Межигір’ї 22 лютого… Так що все це в пам’яті. В перший день було вже відчуття, що це завершиться чимось суттєвим. Найнеприємніший момент напевно це виступ сотника Парасюка 21 лютого, хоч всі від нього були в захваті. Тоді відчув, що далі буде ще дуже багато крові. А найважче було на Майдані витримати ночі, коли нічого не відбувалося і було дуже мало людей і була геть незрозуміла перспектива цього всього, це було у другій половині грудня-першій половині січня.

Ти, як журналіст, який спеціалізується на військовій тематиці, а також засновник мілітарного порталу mil.in.ua, які бачиш виклики перед українською армією? Що потрібно міняти в першу чергу?

kT8XEZ3ndYIПотрібно оптимізувати управління наявними ресурсами. Щоб жодна копійка не лежала зайвий час і ефективно витрачалася. Можливо, залучити фахівців від бізнесу для організації фінансів та логістики армії. Кадри, які себе добре показали під час АТО треба розвивати. Відправляти їх на навчання закордон, ставити нинішніх лейтенантів і майорів на посади полковників і генералів, якщо вони краще знаються на справі. Зробити так, щоб війська постійно були в роботі – навчання, або закордонні місії. По максимум купувати те, що виробляє наш оборонно- промисловий комплекс. А це, за оцінками експертів може бути до половини потреб ЗСУ. Головне, що ніхто тепер не сумнівається, що армія нам потрібна взагалі. І ніхто вже не сміється, коли говорять, що Росія наш головний військовий супротивник. А ще рік тому військові, які зараз стоять на блокпостах вважали таким міфічне НАТО. Тому злам у головах суспільства і армії це великий позитив. А загалом я за швейцарську модель організації оборони.

Від чого у тебе зацікавлення військовою тематикою?

Пару разів поїхав на зйомку у військові частини. Захотілося розбиратися в тому, про що розповідаю. Окрім того вразило побачене і прийшов до висновку, що армія у нас є і серйозна. Почав задовольняти інформаційний голод, так би мовити. Збирав інформацію про частини, озброєння. Я ніколи не сумнівався, що буде якийсь військовий українсько-російський конфлікт. Це теж підігрівало інтерес, бо хвилювало чи буде в нас чимось боронитися. Потім створив профільну групу в соцмережах (у 2008), далі був сайт (www.mil.in.ua – прим.), форум, знайомства з однодумцями, якісь маленькі спільні проекти.

x78lHJgz5wE

Пласт часто порівнюють з військом. Чи може досвід Пласту бути корисним у формуванні новітньої української армії?

Ну про який тут досвід йдеться? Організаційний? Так, Пласт це мєгадемократична структура, що несумісно з армією. Практичний? Ну це смішно. Головне кадри, які Пласт може дати армії. Ми продукуємо амбітні патріотичні особистості, які можуть прислужитися війську. Важливо знайти мотивацію для пластунів піти у військові виші, присвятити себе армії, спецслужбам. Але боюся без суттєвого покращення соцпакету ЗСУ пластуни з доброю освітою та іншими конкурентними перевагами у мирний час все ж таки йтимуть радше в цивільні професії. Тому бачу сенс у розвитку військового пластування і прищеплення бажання піти в армію ще з дитинства.

Сюжет про добровольчий батальйон Айдар, 1 червня 2014р.

Довідка

Олександр Аргат народився 14 серпня 1982 року у м.Світловодськ( Кіровоградської області). Вступив до Пласту 22 травня 1996 в гурток Сокіл, курінь Івана Самуся. Пластову присягу склав 10 травня 1998 року у Калантаєві. Вступив до куреня старших пластунів Орден Залізної Остроги у вересні 2005. Одружений. З 2005 по 2006 роки працював рефернтом внутрішніх і зовнішніх зв’язків у Крайовій пластовій Старшині. З 2006 і досі працює кореспондентом на 5-ому каналі. Засновник українського мілітарного порталу www.mil.in.ua.

Інтерв’ю: Петро Задорожний / Медіа-служба Пласту