Від жовтня 2019 року у м. Берн розпочав свою діяльність пластовий осередок у Швейцарії. 13 жовтня там відбулась презентація Пласту для Української громади. І з того часу осередок діє дуже активно, систематично проводяться сходини, відбуваються акції, мандрівки тощо. Про Пласт у Швейцарії, про успіхи і зроблену роботу говоримо з координаторкою осередку Іриною Горошко.

Як ти познайомилась з Пластом?

Моє знайомство із Пластом є досить давнім. Пригадую і усміхаюсь:) Приблизно з 1999 року я дуже часто перетиналась з пластунами.

Багато моїх друзів і знайомих належали іналежать до Пласту. У ці роки почало з’являтись багато українських молодіжних організацій і в періоди різних визначних подій, важливих дат у місті проводились різні спільні заходи. Зазвичай ми знались всі між собою особисто.

Думка вступити до Пласту з’являлась періодично, але оскільки я волонтерила в інших молодіжних організаціях і навчалась, то просто бракувало на все часу. Хотілось робити те, що ми робили добре, а не розпорошуватись у різних діяльностях.

У мене був досвід організації різних таборів, формацій протягом кількох років поза Пластом. Інколи приходилось вести табори, де були діти з різних прошарків суспільства і, відповідно, різних поглядів. Зазвичай ті хто відвідували ПЛАСТ визначались організованістю, кмітливістю, відвагою, второпністю, витривалістю і тд… Так само можу відгукнутись про друзів – пластунів з якими ми щось організовували чи провадили разом.

Пригадую як купувала наплічник у одного пластуна, який він пошив сам, цим наплічником користувалась дуже довго, він є до тепер в дуже хорошому стані. Дивуюсь майстерності того хлопця:)

З пластунами зазвичай було досить приємно і легко співпрацювати. Маю багатьох друзів пластунів і тепер.
Наш син – Марко ходив на заняття в Україні, де виховниця разом з дітьми розкладала намет у навчальній кімнаті і розповідала про свій похід. І так з’явилась зацікавленість до мандрівок у Марка. В той час ми налагодили контакти з пташатами у нашому місті. Виховниці – дуже приємні дівчата, вони заохотили як сина, так і мене до Пласту. Тоді ж і пройшла КВДЧ і написала заяву про вступ до Пласту.

Ви переїхали до Швейцарії?

Так. В скорому часі ми переїхали до Швейцарії. А тут, кожної неділі після літургії люди завжди між собою спілкуються і мають спільне чаювання. В той час діти між собою спілкуються і граються. Спостерігаючи за життям різних українців у Швейцарії, побачила що дехто дуже хоче гуртуватись, берегти традиції, зустрічатись, допомагати іншим землякам на Україні. Є категорія, котрі швидко асимілюються і залишаючись українцями вже не є ними, але і не є швейцарцями.

Часто це діти, які не мають спілкування з такими як вони. Так втрачається власна ідентичність.

Як виглядає українська громада у Швейцарії?

Осередків де збираються українці у Швейцарії є багато. Часто ці групки не є знайомі між собою. Функціонує кілька невеличких українських шкіл.

Коли виникла ідея створити Пласт?

Спостерігаючи за цим, виникла ідея створити Пласт і у Швейцарії. Ми також побачили добрі плоди інших осередків Пласту в інших країнах. З них виходять добрі люди і відомі особистості – науковці, політики, художники, музиканти і т.д.! Бо виховання у грі – це є добрий метод! Така собі субкультура – Велика гра.

Коли ти знаєш, що по різних куточках світу є такі самі як ти українці, які роблять ту саму справу, це дуже підбадьорює і дає відчуття приналежності до чогось великого і крутецького, тоді з’являється бажання “перевернути гори”! Або просто хочеться бути корисним і ділитись тим, що знаєш і вмієш.

Бачимо по плодах, що виховна методика Пласту є доброю і корисною!

Як відбуваються сходини?

Щоб потрапити на сходини, ми їздимо 300 км потягом в один бік. Тому збираємось не щотижня, а один раз на два тижні.

Мене дуже мотивують діти. Наприклад, один хлопчик, пташа, їздить кожного разу на сходини з Цюриха, це приблизно 100 км в один бік. Він говорить що їде “в Україну” до Берну!!! Це так круто!

Також дітям, які приїжджають до нової країни, нової культури легше адаптуватись у середовищі таких самих як вони. Кожна сім’я має певні труднощі, бо не всі мешкають в одному місці, більшість доїжджають. Відповідно тратять кошти на добирання чи парковку.

За пів року у вас систематично відбуваються сходини. Це справді – великий подвиг! А скільки у вас діє гуртків чи роїв? Які акції організовуєте?

Маємо один гурток Пташат, один гурток Новацтва – “Соловейки” і гурток Юнацтва – “Коти”.

Найбільше є пташат і новаків. Є хороша комунікація з Посольством України. Інколи проводимо спільні тематичні зустрічі. Також добре співпрацюємо з українською школою “Рідне слово” у місті Берн.

Нещодавно ми мали дуже гарне і приємне знайомство з українською школою “Зернятко” з міста Лозанна. Вони приїхали до нас із Вертепом. Був спільний обід і коляда.

Спільно з посольством провели цікаву зустріч на день української писемності. Іншого разу наші юнаки взяли участь у презентації автобіографічної книжки українського письменника, журналіста, художника – Любомира Винника, який виїхав до Швейцарії за часів Радянського Союзу. Вони готували питання до автора і так вчились публічно вести діалог. Дуже мені запам’ятались сходини, коли ми розмовляли про геноцид українського народу з юнацтвом. Декому була не знайома ця сторінка нашої історії, але дуже зачепило всіх хто брав участь у цій зустрічі. Були навіть сльози.

Нещодавно всі разом вперше мандрували у гори на висоту понад 1000 м у селищі Oberwil im Simmental. Там мешкає п. Оля – художниця, яка є досить активною та ініціативною у житті Пласту.

Радію, що є підтримка від батьків пластунів. Вони мають цікаві ідеї і радо допомагають. Хто транспортом, хто готує перекуси-обіди, хто готовий прийняти нас всіх у себе вдома і т.д.

Дуже тішимось що маємо це!

Дякую за інтерв’ю. Від імені проводу Пласту щиро бажаємо вам гарного пластування, чару тої Великої Гри! Справа, що ви робите для української громади і дітей у Швейцарії є цінна і надважлива!

СКОБ!

Інтерв’ю записав пл.сен. Андрій Ребрик, ЦМ

Share This