Цей пост у групі «Пласт — дискусії при ватрі» помістила на днях пл.сен. Тетяна Переверзева, Кн — організатор і багаторічна станична пластової станиці в Авдіївці, місті на Донеччині, в межах якого проходить лінія розмежування і яке понад чотири роки потерпає від обстрілів, бомбардувань та всіх інших жахів війни.

 

СКОБ! Не знаю, в якій групі розмістити цей допис. Думаю, що в будь-якій він може викликати як зацікавлення, так і бурю. Тож. Про воєнний стан. Сьогодні, сама не очікуючи того, стала експертом для пластового загалу щодо різних тем в часі війни (від вишколів до гречки-солі). За п’ятий рік війни , в якому перебуває Україна і наше місто (станиця) Авдіївка як перша лінія оборони, ми багато пережили, багато чому навчились, багато що втратили і здобули. Сьогодні день, коли був пік зацікавлення загалом нашим досвідом. Ні в 2014, ні в 2015-16, ні в 2017 разом взятих не було стільки уваги ні до осередку, ні до окремих пластунів станиці Авдіївка. Були і дуже щирі та потужні відгуки на нашу біду від пластунів України та діаспори (ми дуже вдячні за підтримку всім), але вони були поодинокі на тлі позиції всієї організації.
Сьогодні щось змінилось. Сьогодні я розповідала про наш досвід всім, хто звертався. Користуючись нагодою, узагальню його.
1. Дізнайтесь, де в вашому місті є сховище («убежище» написано на стінах). Коли починається обстріл міста, може так статися, що в ньому не вистачить місця, бо всі ці сховища не пристосовані. Вивчайте своє місто з точки зору, де можна сховатись у випадку загрози.
2. Війна в місто приходить несподівано, навіть, коли тобі здається, що ти все передбачив. Бувають такі моменти, що твоя тривожна валіза знаходиться в протилежній стороні міста від того, звідки вивозять людей в евакуацію. Тому просто не піддавайтесь паніці. Потужна сила- молитва.
3. Люди в екстремальних умовах поводять себе зовсім не так, як у повсякденному житті. Тому розраховувати на чиюсь допомогу, не роблячи нічого самостійно- завжди ризик. Бувають випадки спонтанної доброти та жертовності. Але під час обстрілів більшість людей ( я говорю про мирних громадян) поводять себе нетипово.
4. Буває, що не буде води і їжі (запастися на невизначений час – ілюзія). Треба перечекати і вихід знайдеться (один з варіантів «спасіння»- волонтери та гуманітарні місії) В Авдіївці більше півроку не було води, світла, рік не було газу, місяцями не було мобільного зв’язку. Людина до всього може адаптуватися.
5. Не запасайте гротескну кількість солі, гречки та свічок. Будуть моменти, коли ці запаси стануть впливати на вашу самооцінку в бік зниження.
6. В часі, коли здригається земля і стіни, не соромтесь визнати, що вам страшно. Тільки визнавши і прийнявши це, можна бодай щось зробити зі страхом. Рятує від страху допомога тим, кому гірше за вас.
7. Знайте, де проходить лінія зіткнення, щоб не образити друзів питанням, наприклад «А що, Авдіївка- це Україна?»
8. Звичайно, можна виїхати з міста. Але якщо у вас є ще один власний будинок на безпечній території або гроші, щоб його купити або орендувати (в період загострень ціни зростають в рази). Бо якщо ви плануєте зупинитись у друзів чи родичів, ви ризикуєте втратити і перших, і других (з часом перестануть відповідати телефони, терміново продаватися квартири, які були для вас тимчасовим житлом тощо). Пластова «братерськість і доброзичливість» в таких ситуаціях теж спрацьовує не завжди. Можливість виїзду з міста треба проговорити з юнацтвом наперед. Це рішення для тих, хто залишається, не має сприйматися як зрада.
9. Евакуація дітей. Діти можуть бути вивезені без батьків на безпечну територію. Вони мають знати, як себе поводити в такій ситуації. Якщо ваше юнацтво виїхало з міста і потребує якоїсь комунікації з вами – спілкуйтесь з дітьми будь- яким доступним способом (це спілкування для дітей – ресурс).
10. Більшість мирних жителів Авдіївки загинули через власну необачливість і порушення правил безпеки. Тому проходити необмежену кількість безпекових вишколів- корисно.
11. Пластовий осередок може успішно діяти в часі війни. У кожного осередку можуть бути власні внутрішні обмеження. Про війну з юнацтвом треба говорити зрозумілою мовою і відверто. Не мотивуйте юнацтво до того, що не зробите самі ( піти на фронт, стати волонтером тощо). Розповідайте історії успіху в часі війни. Умови життя дітей в часі війни мають бути максимально сприятливими для їх розвитку. Мінімізуйте піар.
12. Не треба культивувати в дітях почуття жалості до себе та відчуття обмеженості в способах розвитку. Треба шукати шляхи. Проведіть, наприклад, в місті фестиваль.
13. Всі війни закінчуються. Нехай ваші діти, ваше юнацтво ніколи не побачить обличчя війни, не знають звуків війни і не вміють розпізнавати запахи.
14. Не їдьте «рятувати, допомагати, сприяти, засновувати, організовувати тощо» в будь-який осередок, не поспілкувавшись з відповідальною особою зі станиці особисто.
15. Діти, які живуть в зоні війни – не ущербні. Тому треба бути обережним і чуйним з проявами доброти і благодійності.
16. В часі війни треба як ніколи дбати про єдність України. Виховникам треба включити в пластову програму заняття, які руйнують стереотипи щодо інших областей нашої країни.
17. Всім пластунам, а особливо лідерам організації не припускати в публічному просторі висловів (навіть якщо ви насправді цього не розумієте) «чи варто боротися за Схід України?» (кому цікаво, скину посилання), або, як було в 2017 «чи насправді там так все страшно?».
18. Я рада, що оголосили воєнний стан, причиною тому декілька факторів. Один з них: більша кількість людей, в т.ч. і пластунів перестала ігнорувати той факт, що в Україні п’ятий рік іде війна.
Будьмо мудрими! Нехай нам допоможе Бог і вірність Пластовій Присязі!

Share This