Лідерство не має статі. Тому я не дуже люблю розмови про жіноче лідерство. Але вчора у Торонто на Ukraine Reform Conference взяла участь у панелі на цю тему.

Коли в Україні говорять про ґендерну рівність, часто починають з кількісних оцінок — скільки чоловіків чи жінок у парламенті та міністерстві? Скільки жінок беруть участь у тих чи інших заходах? Хіба означає, що рівна кількість жінок і чоловіків у державних органах або міжнародних організаціях реально свідчить про ґендерну рівність? Ні.

Зрештою ґендерна рівність — це, коли жінки, так само, як чоловіки, природно заходять на різні посади, без обов’язкового квотування.

Жіноче лідерство в Україні є синонімом серйозних викликів. Потрібно ще багато роботи, щоби воно стало фактором соціального та економічного розвитку.

Передусім необхідні умови, за яких жінка не мала би відмовлятись від роботи і професійного розвитку. Бо саме відсутність умов для безперервного особистого та професійного розвитку створює стереотип в українському суспільстві: жінка, яка повертається до роботи якомога раніше після народження дитини — “погана мати”.

Таких жінок часто засуджують, за те, що вони замість цілодобового догляду за дитиною обирають кар’єру та саморозвиток. Так, ніби ці поняття повністю виключають один одне.

Совєцька система завжди подавала як пільгу “можливість піти у декрет”. На 70 робочих днів до пологів та на 56 після. А також взяти відпустку “по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку”.

Хоча справедливо та більш ефективно було б створювати економічну та соціальну інфраструктуру для жінки, щоби вона продовжувала розвиток і самореалізацію гармонічно з материнством.

Це, наприклад, виплата грошей за послуги няні, облаштування дитячих кімнат з належним доглядом на підприємствах і в органах державної влади, соціальні послуги з психологічної підтримки матерям. Так це працює в багатьох цивілізованих країнах.

В Україні також діє програма “Муніципальна няня”. Батьки отримують додаткові гроші — щомісячну компенсацію на послуги няні. http://bit.ly/2Ly4VI1

Під час панелі мене також запитували, що чоловіки (батьки, сини, чоловіки, брати) можуть зробити, щоби підтримати жінок. Передусім важливо залишити своє “его” за дверима, вміти вислухати і підтримати ідеї і плани жінок стосовно свого життя та не думати лише про себе.

Звичайні буденні речі також повинні бути “рівними” — це розподіл часу з дітьми, закупівля продуктів і готування їжі та інші рутинні речі, які в реальному житті забирають багато часу, якщо робити їх самому чи самій. Часу, який можна було б використати на розвиток та роботу над собою.

Жінки сильніші, ніж думають чоловіки. Варто згадати жінок-військових, що воюють на Сході, волонтерок та активісток, які виконують начебто чоловічу небезпечну роботу. Або тих жінок, які не боялися висловити свою позицію, не йшли на компроміси зі злом та боролися за правду — як Катя Гандзюк.

Важливо, щоби жінки гуртувалися і всіляко підтримували одна одну — особливо в ініціативах, які спрямовані на забезпечення прав людини та боротьби з дискримінацією. Адже кожен з нас передусім — людина. Характер і здібності якої залежать від зусиль над собою, пріоритетів, цінностей та цілей, які вона собі ставить. Зовсім не від статі.

Джерело фото: http://bit.ly/2Ja5R3z